Козацька доба – то є світла епоха, 
Коли українці орлами літали. 
Нікого вони не боялись нітрохи, 
Від них вороги у бою відступали. 
Козацтво – то світла сторінка у книзі, 
Що наші діди написали шаблями. 
Хоч кров’ю скропилась, полита сльозами, 
Та світлом Христа засіяла над нами. 

Було козакам воювати за віщо – 
За ними стояла кохана Вкраїна. 

Козацтво — від XV—XVI ст. збірна назва козаків в Україні й порубіжних державах. Слово «козак» тюркського походження, що означає «вільна людина», «страж», «конвоїр», «воїн-найманець», «шукач пригод» тощо. Воно вживалося стосовно вільних людей, які населяли південноукраїнські степи. Унаслідок Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. козацтво стало привілейованим станом.

Існують такі теорії походження козаків :

• Угодницька – група козаків сформувалася на основі московських і руських втікачів, здебільшого селян, які були змушені тікати від гніту поміщиків, осідаючи у малозаселених районах Дону і Дніпра.
• Боярська – руські бояри Литви, Польщі, які не отримали статусу шляхтичів, будучи професійними військовими були змушені займатися війною, завойовуваням, розбоєм. 

Під словом «козак» розуміють :

• Прості люди, справжні патріоти, які люблять свою країну, і під час війни та завдань притримуються цілковитої тверезості. 
• Щедрі, вибагливі, сміливі, проникливі, яким байдуже багатство, повністю закохані в свободі, простоті. Саме свободі живуть для неї, піднімаються на повстання, воюють і гинуть. 
• Дужі, міцні тілом не бояться ні холоду, ні жари, ні голоду чи спраги. 
• На війні надзвичайно сміливі, відважні, одчайдушні, не цінуючи свого життя готові відати його за Батьківщину. Найбільше умілості, хитрості виявляють у боротьбі табором, закриваючись возами. Вправні і влучні стріляючи з рушниці, не покидаючи свої позиції до загибелі. 
• Здебільшого закінчуючи життя на полі слави, свободи, вбиті на війні.

Запорізьку Січ поправу називають першим демократичним об’єднанням  світі. Якщо взяти до уваги, що багато людей прийшли сюди через соціальну несправедливість, то це й не дивно. Всі питання, стосовно життя та діяльності козаків вирішувались голосуванням на радах.

Історія козацтва

Запоріжжя, запорізький край вважаються колискою гідного подиву явища XV - XVII ст. в Європі - зародження, процвітання і загибелі козацтва, що увійшло в історію під назвою "Запорозького".
Спеціалісти досі не зійшлися на єдиній думці, звідки виникло слово "козак", хоча ще в старовинних билинах так називали руського богатиря Іллю Муромця. Козаки - це вільні люди. Вони йшли від панів, від утисків у дикі степи Наддніпрянщини, збираючись у ватаги за дніпровськими порогами. Звідси і пішла назва - запорожці.
На той час південні й східні окраїни України обжиті майже не були. Тут пролягав незримий кордон із войовничим татаро-монгольським ханством. Козаки - чи хотіли вони того, чи ні - змушені були ставати воїнами, захисниками окраїнних земель, займаючись одночасно мисливством, рибальством, хліборобством.
Із часом на Запорожжі, враховуючи постійне неспокійне оточення, почали виникати козацькі фортеці - Січі. За переказами, першу з них князь Дмитро Вишневецький побудував у 1550 році на острові Мала Хортиця, що розташований у руслі Старого Дніпра. Січ являла собою укріплення, усередині якого стояли церква, господарські будівлі і житлові приміщення - курені.
Історики налічують вісім Січей: Томаківську, Базавлуцьку, Микитинську, Чортомлицьку, Кам'янську, Олешківську, Нову і Задунайську. В різні часи вони розташовувалися в різних місцях України і проіснували майже два з половиною століття. Остання - Задунайська Січ розпалася в 1823 році.
Неприборкана вольниця, козацтво в політичну і військову силу українського народу почало перетворюватись у другій половині XVI століття, досягши свого розквіту за часів славних отаманів Петра Сагайдачного та Івана Сірка.
Історія козацтва - це постійні війни: з турецьким султаном, кримським ханом, шляхетською Польщею. Вміння козаків воювати вражало Європу, і багато хто з монархів не відмовлявся від послуг запорожців, у тому числі й російські царі.
На Січі постійно проживало не так багато козаків: сімейні оселялися на хуторах і в містечках, але у випадку небезпеки протягом кількох днів на службу збиралося величезне військо, рівних якому не було в Європі.
Козаки ніколи не знали панщини, кріпацтва, були вільними людьми, єдиним обов'язком яких вважався захист південних кордонів. Потреба в них для імперії відпала, коли Росія вийшла до берегів Чорного моря і "гніздо самовілля", як називала запорозьке козацтво імператриця Катерина II, за її наказом, наприкінці травня 1775 року було зруйновано.
На території Запоріжжя збереглися деякі свідки тих давніх часів: залишки козацьких укріплень на острові Хортиця, 800-річний запорізький дуб, та й назви історичних місць острова нагадують про запорожців: балка "Січові ворота", "Козацька переправа". А на території теперішнього університету знаходиться могила останнього запорозького кошового отамана Йосипа Гладкого.
Відродження козацтва почалося наприкінці 90-х років ХХ століття: у Запоріжжі майже одночасно виникли такі організації, як "Козацьке братство", "Козацька вольниця", "Козацький кіш".
У грудні 1991 року на Першій об'єднаній Раді було прийнято ухвалу про утворення товариства "Запорозька Січ", основними напрямками роботи якого стали духовне відродження, пропаганда козацької ідеї, козацьких традицій.
У 1994 році з товариства виділилося Військо Запорізьке Низове, козаки якого поставили перед собою такі цілі: військово-патріотичне виховання молоді, адресна підготовка до служби в армії, охорона громадського порядку, розвиток козацької економіки, пропаганда козацької ідеї і способу життя. У цьому ключі, зокрема, давно працюють школи джур (тобто молодих козаків). З часом, у 1996 році, на базі Війська Запорізького Низового, утворилася Спілка Козаків України, до якої вже входять представники 16 областей України.
Крім того, в останні три роки в Україні в День Покрови Пресвятої Богородиці - 14 жовтня - відзначається День Українського козацтва.